Шапки запорожских казаков

Шапки запорожских казаков

"Дресс-код" запорожских казаков

В двух своих заметках — «Мода IX-X веков — путь из хазар в варяги» и «Русское кафтанолюбие: история и смысл» — я попытался показать истоки и преемственность «дресс-кода» русской властной одежды.

Оказывается, властная (царская и боярская), служебная и воинская одежда , которая была в ходу вплоть до 18 века, имела общее происхождение (прежде всего персидский кафтан, воспринятый варягами), и играла роль мундира, будучи знаковым образом организована как по вертикали (иерархия, которая создавалась качеством материала и отделки), так и по горизонтали (разделяя, к примеру, в армии 16-17 вв. стрельцов, конницу, пехоту). Поскольку тема эта велика, я набросал ее, конечно, эскизно, но, надеюсь, понятно.

После предыдущих моих заметок логично обратиться к еще двум характерным группам населения — казакам и днепровским (запорожским) и донским с тем, чтобы посмотреть, а каковы были их источники «дресс-кода»? Тема это тем более интересна, что вокруг нее кипят страсти украинской самоидентификации и казачьей уникальности.

Начнем с запорожцев. После монгольского нашествия южная и Заднепровская часть Киевской Руси стала необитаемой, население переместилось на север и запад и вошло в область влияния и управления Великого Княжества Литовского и Польши, а с их слиянием — в Ржечь Посполиту.

Казаки появились из тех групп населения, которые жили на границе с опустевшими землями и пытались освоить Дикое поле. Охота, рыбная ловля, варка соли, налеты на турок и татар, иногда и торговля с ними стали их постоянным занятием. Очень важной чертой такого военно-промыслового отряда была иерархическая организация, которая требовала введения «знаков различия», и их источником, конечно, стала одежда. Вначале спросим себя, а откуда она была заимствована?

Вначале о ранних свидетельствах современников

«Повседневная, походная одежда отличалась простотой, что проявилось в самом ее названии — подлая одежда. В противоположность ей парадная одежда была очень роскошной и нарядной, причем нередко она состояла из трофеев, добытых во время походов.

В дорожных заметках немецкого посла Эриха Лясоты (XVI в.), который посетил Запорожье, находим упоминание о таких элементах одежды запорожцев, как татарский кобеняк и мантий. Посол откликается про козаков как о людях очень щедрых, которые сделали ему богатые подарки: кунью шубу и черную лисью шапку. Данные о костюме козаков XVII в. есть и в известной работе Г. Левассера де Боплана. Он перечисляет, в частности, рубашки, шаровары, шапки и каптаны из толстого сукна, которые составляли повседневную козацкую одежду»

Что такое кобеняк (гебенек)? Это короткий войлочный плащ, иногда с капюшоном.. Одежда, характерная для многих кочевников – к примеру, кипчаков.

Описывая их военный поход, Рашид ад-Дин говорит, что «все войско надело валяные из войлока капенеки», а переводчик его сочинений А. Будагов уточняет, что «это одежда, надеваемая во время дождя». О том, что это были короткие бурки, надеваемые в период, ненастья, пишут и турецкие историки и этнографы.

Татарский мантий – одежда из тонкой ткани, со стоячим воротником

На том же рисунке мы видим татарские шаровары. Впрочем, совсем не обязательно они были заимствованы от крымских татар – ведь есть еще и турецкие шаровары.

Шаровары подвязывались поясами – о таких поясах, но запорожских: « надевалось несколько поясов: "одного шелкового персидского сырца, ширины две с половиной четверти, длины в одиннадцать аршин, свекольного цвета (для подпоясывания они складываются втрое наизнанку внутрь), с позолоченными концами, длины в три четверти; каждый конец — с шелковыми плетеными шнурками, длины в аршин, прикрепленными к каждому из концов пояса; второй — также из шелка, такой же ширины, семь аршин, сиреневого цвета, с осеребренными концами и шелковыми шнурками на концах; третий — такой же ширины и такой же длины, но без позолоты на концах, из нарядной шелковой материи с цветами и узорами. " Тут заимствование очевидное.

К сожалению, изображений запорожцев раннего периода нет. Но, поскольку традиции были заложены в ранний период, то можно себе представить, что запорожцы довольно сильно напоминали турок и татар, хотя и создавали на основе их одежды свой «дресс-код».

Запорожские казаки XVII-XVIII в.

Турецкий костюм в Польше и Венгрии трансформировался по своему и часть дальнейших изменений в казацком костюме пришла уже из Польши, когда казаки стали реестровыми.

Обязательно следует сказать, что и венгры, и поляки тоже испытали турецкое влияние, потому что им приходилось воевать с турками или общаться с ними. И не только они восприняли элементы оттоманского костюма, но и вся Европа.

«Польские писатели XVIII в. отмечали, что запорожские козаки носили широкие шаровары с золотым галуном вместо опушки, суконные с откидным рукавом полукунтуши, белые шелковые жупаны, шелковые с золотыми кистями пояса и высокие шапки с барашковыми околышами серого цвета и красным шелковым вершком, который заканчивался кистью. По описаниями других очевидцев, одежда запорожцев состоял из жупана, сделанного из сукна разных цветов, шелкового каптана также разных цветов, яркой черкески (схожа с жупаном), шаровар, шелкового кушака, шапки-кабардинки из выдры и косматой шерстяной бурки — вильчуры. На ноги обувались сафьяновые сапоги».

Это все османские, татарские и османско-венгерско-польские элементы одежды. На сайте www.kismeta.com утверждается, что одежда казаков была ближе к одежде польских, чем московских войск – и с этим легко согласиться: это две различные линии одежды. Московская еще от древнего персидского кафтана, позаимствованного варягами, в которой были добавлены элементы византийского костюма. А польская и казацкая от более поздних оттоманско-половецких корней.

Конечно, на украинский национальный костюм запорожцы повлияли сильнейшим образом. И тут, как мне кажется, возникла определенная половая рассогласованность в костюме.

Читайте также:  Рисунки древних греков

Причина в запорожцах. Запорожские казаки не допускали в Сечь женщин и вообще ставили их невысоко – (Сергей Жеребкин об украинском номадизме и нормах сексуального поведения запорожцев). Как трофеи, они женскую одежду, вероятно, не брали.

Потому заимствование происходило через мужскую одежду. И тут появилась интересная черта – мужская одежда была «павлиньей»:

Для всех БЕЗ ИСКЛЮЧЕНИЯ мужских нарядов люди среднего благосостояния употребляли сукно, привозимое из-за границы, зуф (разновидность камлота), для праздничного платья — шелковые материи (киндяки, тафту, камку, бархат, атлас, алтабас и др). У людей более зажиточных покрывалась шелковыми тканями и будничная одежда. Тогдашний вкус требовал ярчайший цветов — как сукна, так и материи. Черные и вообще темные цвета употребляли лишь для печальных (траурных) или так называемых смирных (жалобных) нарядов. По представлениям того времени яркие цвета вызвали уважение, и потому цари приказывали руководящим лицам в торжественных случаях, если нужно было влиять на народ, появляться в цветистой одежде. Служилые люди во время торжественных событий также одевали "цветные одежды". (В. Котенко)

А еще одна сторона этого – это то, что традиционная женская одежда на Украине потому сохранилась у крестьянок, а мужчины «отуречились», что с очевидностью наблюдается на следующей картине. (рис 9.)Крестьянин – по виду почти казак в кобеняке, папахе, шароварах, ичигах (на других картинах и в сапогах) — только материал этот небогат.
А крестьянки в более древней по происхождению юбке- плахте с передником, свободной рубашке (кстати, есть у меня подозрение, что расшитая украинская мужская рубашка – трансформация расшитой традиционной женской), босые.

В качестве короткого вывода: очевидно, что среди украинцев старинный дресс-код Киевской Руси не выжил. Заимствование в казацком костюме здесь происходило 1. От турок и татар 2. От поляков. Там и здесь основу составляла оттоманская одежда, которая заметно преобразила украинский национальный костюм.

Довольно частые украинские претензии на расовую и культурную чистоту и истинную «русскость» при исследовании культурного кода одежды оказываются противопоставлением элементов оттоманской одежды, организованных в молодые польский и запорожской дресс-коды, — традиционному коду Руси, взятому у персов и византийцев, и сохранившемуся в великорусских княжествах.

Испокон веку казаку головной убор служил не только для тепла или украшения. Шапка казака – это символ чести и достоинства. На сегодняшний момент существуют две наиболее распространенные разновидности казачьих головных уборов: папаха и кубанка.

Кубанка является разновидностью папахи. Изначально она появилась в период Первой мировой войны у кубанских казаков – оттуда и название, но, со временем стала популярна и среди других разновидностей войск. От папахи ее отличает правильная цилиндрическая форма и небольшая высота. Верх кубанки может быть различаться по цвету и являться знаком отличия вида войска. К примеру:

  • алый цвет – символ Кубанского, Донского, Сибирского, Енисейского и Уральского казачеств;
  • желтый – Забайкальского, Астраханского, Уссурийского и Иркутского казачеств;
  • синий – Терского и Оренбургского казачеств.
  • зеленый – Амурское казачество.
  • черный – для повседневного ношения или полевых условий.

На габардиновый верх традиционно нашивались две тесьмы, расположенные крест-накрест. У казаков при царе они были серебристыми.

Золотой (для комсостава) и черный (для рядовых казаков) галуны были введены в казачьи части РККА 6 января 1943 г. указом Президиума Верховного Совета СССР вместе с погонами для каждого из родов войск.

Кубанки, как и папахи, имеют для казака особое значение. Чтобы носить кубанку, необходимо все время держать спину прямо, и «не перед кем голову не преклонять». После битвы воины, возвращаясь, бросали кубанки в реку в знак благодарности предкам за победу. А кубанки тех, кто не вернулся, возвращали родителям, которые клали их за иконы. Считалось, что теперь семья находится под покровительством славного воина.

Создание семьи тоже не обходилось без традиционного головного убора казака. Задумав жениться, он бросал папаху или кубанку в окно возлюбленной, и если она долго не возвращала ее, то можно было идти свататься.

Папаха – гордость казака

Папаха имеет очень богатую историю. Появившись в горных селениях, она, спустя несколько веков, стала одним из основных атрибутов военного обмундирования конных казаков. Но не только атрибутом. Вместе с ней из традиций горных народов перекочевало и особое отношение к этой шапке.

Снимать папаху разрешалось в исключительных случаях: например, только во время молитвы или совершения особых ритуалов. К примеру, когда из казаков выбирали атамана, ему торжественно вручали папаху со знаками отличия. Он ее надевал, а все другие казаки снимали, тем самым буквально «приклоняя голову» перед новым командиром и вручая себя его воле.

Традиционно папаха представляла из себя высокую меховую шапку из овчины или ее разновидностей. Существовало также несколько градаций по цвету меха. Сейчас наиболее распространенные расцветки – это белый, черный, серый и коричневый.

Этот головной убор мог и защитить своего хозяина. И не только в фигуральном смысле. В донских и запорожских казачьих войсках папаху дополняли тумаком – клиновидным колпаком по верху. В него иногда вшивали металлические пластины. Отсюда и берет начало расхожая фраза «надавать тумаков». Эти пластины не только защищали голову казака во время боя, но и сами могли нанести значительный урон, если использовать папаху в качестве подручного оружия.

Из чего шьют папахи и кубанки

Традиционно кубанки шьются из шкуры ягнят или овцы.

Каракуль – шкурки ягнят особой, каракульской породы. Они отличаются особой тонкостью шерсти, а также характерным рисунком завитков. Кубанка из каракуля считалась парадной и предназначалась для особых случаев. Серые головные уборы носили полковники, генералы и атаманы.

Читайте также:  Молитва для благополучия в семье матронушке

Также папахи и кубанки шьют из овчины.

Овчина – шкура взрослой овцы старше шести месяцев. Благодаря длинному плотному ворсу она отлично сохраняет тепло и держит форму. Кроме того, овечий мех абсолютно гипоаллергентен и в ней голова не потеет.

Традиционные папахи и кубанки ручной работы в магазине Нагайки.рф

В нашем магазине вы можете выбрать одну из множества замечательных моделей кубанок и папах. Они сшиты вручную из овчины и каракуля потомственными мастерами своего дела.

  • Все записи
  • Записи сообщества
  • Поиск

Казацкие шапки, папахи, нагайки запись закреплена
Константин Круглый запись закреплена
Владимир Голованов запись закреплена

Казацкие шапки, папахи, нагайки запись закреплена

Козак-характерник — наш аналог ніндзя або самурая.

Хто ж такі козаки-характерники?

Слово "Характерники" походить від сильного характеру, від волі міцної, що могла зрушити гори.Це магічна сила від народження, що надавала людині особливих, дуже часто надприродніх умінь та сил. Характерники не мерзли у зиму, ходячи босими по снігу; могли перебувати під водою годинами; кажуть, що їх не брали кулі, і вони могли проходити крізь стіни.

На перший погляд складно у це повірити, бо зазвичай ми вважаємо, що на такі речі спроможні лише йоги, самураї, інші люди особливі, що живуть у Японії, Індії, Китаї і т.д. Та ми ніколи не задумувались, що і ми теж щось подібне уміємо.

Казацкие шапки, папахи, нагайки запись закреплена
Анастасия Ершова запись закреплена

Казацкие шапки, папахи, нагайки запись закреплена
Типичное Запорожье
Казацкие шапки, папахи, нагайки запись закреплена
Казацкие шапки, папахи, нагайки запись закреплена
Казацкие шапки, папахи, нагайки запись закреплена
Україна .Територія вовків.©

В Україні існує вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою гріх для чесного чоловіка.У козаків — українців здавна існував культ головного убору — як жіночого, так і чоловічого. Шапка у козака — символ честі та гідності — є частиною костюма. На всі важливі події обовязково одягали шапку з довгим шликом.В народі виробилося прислів’я: "Без шапки мов злодій ходить".
Показать полностью… За нашими звичаями ходити з непокритою головою можна лише на похоронах та біля церкви. В хаті ж навпаки, переступаючи поріг, треба скинути шапку.В останній час в Україні розповсюджені "вухаті" шапки. Ця шапка шиється не з хутра, а з тонкого сукна, чи просто з цупкої матерії і вати. Хутром обшивають лише долішню частину навушників і овальний виріз над чолом, ніби пригнутий до голови дашок. Скоштувавши української зими в році 1942-му, німці й собі пошили "вухаті" шапки, але пошили їх дуже незґрабно, з великими кролячими опушинами, що стирчали на голові як копиця сіна.
Стародавні плетені шапки, що ще й досі подекуди збереглися на Україні, називаються маґерками або яломками. В літературних пам’ятках ХІ-го століття такі шалки називаються клобуками. В житії Теодосія Печерського знаходимо таке: "І рукама своима делахуть дело, оволи копитьца плетущи й клобуки".Саме козацьким шликом запам’яталися, наприклад, петлюрівці. Висота цього головного убору могла бути різною, залежно від моди чи уподобань власника. Головна відмінність шлика — великий суконний «мішок», який становив дно шапки і звішувався з голови.
Козаки носили не тільки шлики, а й шапки з бобрового, рисячого чи якогось іншого цінного хутра. У своїх щоденниках Ханенко та Маркович згадують, що багатими шапками любила похизуватися козацька старшина.Шлик у війську : Слід зауважити, що розповсюджене твердження про те, що чорні запорожці були єдиним підрозділом Дієвої армії УНР, який використовував чорні шлики, неправдиве. Окрім чорних запорожців чорний шлик використовувано в однострої таких підрозділів:
курінь чорних гайдамаків Гайдамацького коша Слобідської України;
кулеметна сотня кінно-гайдамацького полку ім. К.Гордієнка;
1-й кінно-партизанський полк Січових Стрільців (отаман полку Олексій Козир-Зірка був колишнім кулеметником-гордієнківцем);
«Чорний курінь смерті» (розгорнутий з Горбачівської повітової кінної сотні, згодом — Горбачівський полк) під командуванням отамана Сашка Гуцула (колишній штабс-капітан 8-го Астраханського драгунського полку Олександр Козубський);
20-й Павлоградський кінний полк отамана Бахмача у складі Катеринославського кошу.З малюнків, описів і експонатів, які дійшли до нас від Запоріжжя, бачимо, що козаки мали таку велику різноманітність шапок, що тяжко встановити якийсь єдиний тип запорожської шапки. Дослідник українського одягу В. С. Познанський, як пише про це Хведір Вовк, мав нагоду бачити справжній запорожський шлик в селі Покровському на Катеринославщині. Уважно розглядаючи цю рідкісну реліквію Запоріжжя, Познанський прийшов до висновку, що цей шлик, або краще сказати, горішня його частина, суконний мішок, що становить дно шапки і звішувався з голови, — був справжнім головним убором у запорожців, а висота самої шапки змінювалася відповідно до моди або до смаку запорожця. Велика правдоподібність цього факту, одначе, не виключає існування й o інших типів шапок, що їх за різних часів носили запорожці, як ось шапка-кабардинка, шапка з бобрового, рисячого, чи якогось іншого дорогого хутра. Добрими шапками особливо любила чепуритися козацька старшина, як про це згадують у своїх щоденниках Хоненко та Маркович.
З шапок, що вживаються і в наш час в Україні, відомі такі форми: стовбуваті, або круглі шапки, "мазниці", рідше трапляються "кучми", а найпоширеніші тепер "вухаті" шапки. Всі ці види шапок, крім останньої, "вухатої" шапки, робляться з чорного або з сірого смушку, тобто відповідно обробленої шкірки молодого баранця. Найкращі смушки для шапок виходять з "випорків" — шкурок ягнят, вийнятих з утроби матки ще до народження. Підшивку шапки роблять зі шкіри овечого черева, де вовна найтонша.
Ще з давніх часів по всій Україні славилися решетилівські смушки. Про це згадує і в своїх подорожніх записках німець Гільденштет, що подорожував по Україні в році 1774-му. Він пише: ". славні тутешні завивані смушкові шкурки на цілій Україні вживаються для виробу шапок. Сотня таких шкірок у Ромнах продається тепер по 60-70 карбованців, раніше по 30 карб.". Кінчаючи писати про смушки, цей німець додає: "вони визначаються особливо гарним виглядом".
Стовбуваті шапки шиються високими і майже конічної форми. Така форма шапок розповсюджена переважно на Поділлі, а найбільше на Вінниччині та Брацлавщині. Крім того, стовбуваті шапки були колись поширені в степовій частині України, як ось на Дніпропетровщині, Херсонщині й Таврії. Круглі шапки мають форму циліндра, що трохи вищий ніж ширший, з випуклим або плескатим дном, іноді суконним, а найчастіше смушковим. Ця форма шапок розповсюджена на Чернігівщині, Полтавщині та частково на Київщині. Серед круглих шапок є особливий вид шапки, що називається "сива шапка" — зшита з сірих молодих "випорків". Це найкраща і найдорожча з усіх українських шапок нашого часу. Сиві шапки відомі по всій Україні, але найбільше розповсюджені в самому Києві, на Київщині та на Полтавщині.Був один випадок , коли зустрілись на вузенькій доріжці два "кровника " , і в одного тільки була сабля , в знак поваги , вони зняли шапки і почали бій , по черзі наносячи друг другу удари , і передаючи саблю друг другу ! Тобто можна заключити , українська шапка зі шликом [ Шлик — конусоподібний верх козацької шапки, що звисає вниз.] мала дуже велике значення для українця ! Шапка це саме головне , це твоя честь ! Шлик сама основна частина в шапкі ! Були такі "Чорношличники " Початком полку Чорних запорожців став Окремий запорізький загін, сформований у лютому 1918 року із захисників Києва. У керованому підполковником Петром Болбочаном 2-му пішому курені (батальйоні) з’явилася команда з 50 кінних розвідників. Очолив її військовий урядовець Іван Благо. Після звільнення Києва і Полтави до Запорізького загону повалили добровольці, і вже невдовзі загін перетворився на бригаду, а відтак – на дивізію. В Полтаві розвідницька команда 2-го Запорізького пішого полку розгорнутого з 2-го куреня, значно поповнилася людьми і була перетворена на кінну сотню. Урядовець Благо передав командування сотнею кадровому військовому-кавалеристу сотникові Миколі Римському-Корсакову.
Кінна сотня 2-го Запорізького полку тоді була вдягнена у строї кубанських козаків – захисні бешмети і темно-сині черкески. Крім того, за рішенням командування усім кіннотникам Запорізької дивізії був призначений головний убір – козацька шапка з матерчатим шликом. Кіннотникам 2-го полку мали носити шлики чорного кольору. Через це козаків сотні Римського-Корсакова почали називати Чорними шликами, або чорношличниками.Бойовий шлях сотні пройшов у лавах полку підполковника Болбочана – вони визволяли від більшовиків Харків, Катеринослав (Дніпропетровськ), Олександрівськ (Запоріжжя) та Крим. За гетьмана Скоропадського Чорні шлики у складі 2-го Запорізького полку охороняли українські кордони. Війна для них не припинилася, запорожці мусили постійно відбивати напади більшовицьких банд, які з російського боку проривалися на Донбас, Харківщину та Чернігівщину. Сотня Чорних шликів була також ударною силою протигетьманського перевороту в Харкові. Саме чорношличники заарештували командувача Харківського корпусу генерала Лігнау та керівництво міста. Вони ж очистили від гетьманців та анархістів Полтаву. На Харківщині, Полтавщині та Донбасі було встановлено владу Директорії Української Народної Республіки.Після перевороту Директорії Окрему запорізьку дивізію було розгорнуто в армійський корпус. Чорнишличників переформували в кінний дивізіон. Кадром для поповнення сотні мали стати повстанці, загони яких масово з’являлися по всій Україні. Отут і виникли проблеми.Розпочавши повстання проти гетьмана Скоропадського, соціалісти Петлюра і Винниченко зробили ставку на сільський люмпен – голоту, гультіпак та волоцюг. Звір випестуваний проти гетьмана, по закінченню повстання накинувся на своїх же творців. Сільський люмпен залюбки підхопив гасла більшовиків та анархістів і розвернув зброю вже проти нової української влади. За рік, розсмакувавши владу більшовиків ті самі люди билися в повстанських загонах вже проти червоних. Але це сталося набагато пізніше.Полк Чорних запорожців був єдиним, хто повернувся до армії УНР зі зброєю, кіньми, боєприпасами та військовим майном. У Чорних шликах тоді було 250 вершників, близько 60 пластунів-піхотинців та 8 кулеметів (з них 4 на тачанках). Разом з нестройовими – 500 козаків та командирів.Чорні запорожці зникли. Колишні вояки роз’їхалися по всьому світові. Проте чорношличники ще довго продовжували жити в пам’яті більшовицьких та білогвардійських командирів. В жахливих снах бачили вони сяючі шаблі вершників у шапках з чорними шликами.

Читайте также:  Сердце мое вечно любить тебя будет

Вони були чорношличниками:

Дмитро Ґонта– видатний бандурист, відомий концертами в Польщі, Німеччині та США. В минулому –командир 2-ї батареї полку Чорних запорожців.

Лавро Кемпе– австрійський, згодом канадський актор та режисер. В минулому – козак полку Чорних запорожців.

Карліс Броже– офіцер латвійської поліції, керівник дільниці. В минулому – командир 2-го куреня, заступник і т. в. о. командира полку Чорних запорожців.

Петро Дяченко– командир полку Чорних запорожців. Потім – майор Війська Польського. Пізніше – командир протитанкової бригади «Вільна Україна» у складі Вермахту.

Артюшенко Юрій– громадсько-політичний діяч, журналіст, заступник голови Українського національного об’єднання, редактор «Українського вісника». В минулому – хорунжий полку Чорних запорожців.

Багатство здобичі виявлялося в тому, що запорожці дерли на шматки китайкову тканину й накручували її на ноги замість онуч. У народній думі про козака Голоту розповідається, як цей герой, убивши багатого татарина, одягнув на себе його дорогий одяг, чоботи, жупан і оксамитовий шлик і в такому вигляді гуляв у Січі й вихваляв Килиїмське поле.

Ссылка на основную публикацию
Что у девочек подростков под платьем
Вам всё ещё кажется, что звёзды имеют прекрасные тела? А вот и нет! И почти все они одевают утягивающее бельё....
Что обозначает слово меркантильный
Меркантильность: зло или норма жизни? «Меркантильный». Эту характеристику мы часто слышим в адрес того или иного человека. Да и что...
Что обозначает тхэквондо
Тхэквондо или Таеквон-До («тхэ» — нога, «квон» — кулак (рука), «до» — искусство) – олимпийский вид спорта, корейское боевое искусство,...
Чтобы бизнес процветал заговор
Удачи часто не хватает тем людям, которые занимаются бизнесом. Особенно это касается новичков. Такое положение вещей чревато отсутствием постоянного дохода,...
Adblock detector